Sigur Rós — Ágætis byrjun

Якось я був Ісландії, взяв опеля на тиждень і обїздив ring road. Цей альбом грав на фоні майже постійно і відчувався дуже органічно серед незвичайної для ока природи. Неадекватна кількість водоспадів і скель, повна відсутність дерев(Я думав що може в них такий біом але виявилось що то вікінги все колись вирубали просто). IRL death stranding. Взагалі цікаво як місцеві клімат і природа мають вплив на музикантів. Шатаут Бйорк

Вперше почув цей альбом в грудні 2025го, бо випав в 1001 альбомі. Можливо був тоді не в тому настрої, але поставив 3 з 5. Зараз послухав іще і мені сподобалось набагато більше. Навіть не знаю як пояснити які емоції цей альбом викликає. Скажу банально: відчуття, наче він тече по венам і по нервам. Наче він є невід'ємним від життя. Асоціююється у мене з колискою або дитячою коляскою, коли ти в ній перебуваєш і поглинаєш усі звуки, і вони тебе заспокоюють. Але все ж в альбомі було кілька нудних моментів. Тому оцінка 7.5

Уже слухала цей альбом цього року, вперше вдумливо, і він в мене асоціюється не так з місцем, як з дорогою, коли втомлена й хочеться просто відхилити голову і дивитися в вікно. Тут є одна з моїх найулюбленіших взагалі пісень (Svefn-g-englar) — просто божественна, неземна, невимовно красива, і я в минулому, здається, намагалася розслухати альбом саме через неї, але чомусь не виходило. Але цього року це вдалося зробити. Не скажу, що це мій ідеальний альбом, але він хороший, хоча й інколи вокал на мій смак надто яскравий (таки більше подобаються моменти, де він хрипло зливається з інструменталом), а друга половина трохи втрачає в магії. Ісландія наче навіває думки, що це буде холодна музика, але вона натомість дуже тепла, принаймні здалася такою цього разу під промінням все рідшого і тим ціннішого вересневого сонця.

Якось в мене не складалось з сігур рос, хоча на папері ніби цей гурт має мені подобатись. Я навіть був на концерті один раз (здається у 2016) і мені було доволі нудно. Але звісно варто віддати належне Йонсі і компанії. Гурт доволі впливовий і культовий, є свої фішки (типу вигаданої мови), є хороші композиції. Послухав альбом з рулетки більш уважно і все ще не можу сказати що прям полюбив РОСІВ, але водночас не можу не погодитись з Олею що наприклад пісня Svefn-g-englar це прекрасно. Загалом тут для мене скоріш хіт-енд-місс причому більше місс.

декілька днів намагалася розслухати цю музику, вона ніколи та ніяк не могла, змогла? бути мені близькою, цього разу вона мені була як фільми Тарантіно — кінотекстуальними чи інтертекстуальними. складно просто вірити такій музиці, між нами барʼєр розміром у місто, в якому всі райони - це гетто без центру. не могла вхопитися за нитку цього альбому-килима. це мені нагадало стадіон у місті, де живуть батьки, точніше день, коли у мене відняло ноги після дуже погано підібраної техніки для бігу на довгу дистанцію. простіше за все буде просто описати стан ватних ніг, дуже приємної травневої трави на футбольному полі, запах крейди з поля, шум у голові від стресу та чорний шоколад між зубами, який подарував тато, то бо дуже хвилювався за мої змагання. здається тоді увійшла у трійку всіх учасників, вже не згадаю, серед якої кількості, але десь саме в той період я побачила їхнє відео з лайву на Ютубі, і мене дуже це вразило. бо я нічого не відчувала. цей гурт - сонце яке ніколи не виблискувало на моїй поверхні, я просто вбирала його сяйво.

нарешті не буду скиглити, не можу сказати що цей альбом якось особливо складно мені дався, музика знайома і, як би вона зараз не була мимо настрою і контексту - доволі "об‘єктивно" приємна багато думав про те, що в контексті музики часто можна потрапити в пастку хибних спогади - оці всі ностальгії по періодах, поїздках на фестивалі, "колись на неформат форумі було круто...", чи було воно все насправді так, як зараз пригадується, чи все це повертається прикрашеним, домальованим навіть дізнався нове слово, хочете скажу вам? конфабуляція от і сігур рос мені здається відсилає туди кудись, в якісь інші напівсправжні часи. в які? в якісь інші. чи було там прямо так добре, як згадується. чи було просто краще ніж зараз? Ágætis byrjun зараз слухається приблизно як саундтрек до володаря перснів, світлий, казковий, хороший. але ну хто буде це слухати якщо вже сиплю абстракціями, то інколи мені здається, що ми часто не любимо саму музику, а любимо себе в музиці, образ себе, що слухає цю музику, кріпимо як пін на себе. Доречність, співставність. І я себе зараз з цим співставити не можу. але і ставити низьку оцінку якось лицемірно

Ловіть інсайт про мене: терпіти не можу сігуррос Ну я розумію що це красиво І це стильно Але боже ну яка ж нудотіна З усією моєю ніжною любовʼю до півночі, шось ну прям зовсім не моє. На диво, ця музика не асоціюється у мене з північчю, а навпаки десь з теплих літнім півднем і морем, яке переповнене людьми.

Не знаю це круто чи ні, але звучить як музика з масажного салону. Не хочеться якось намагатись розбирати її чи аналізувати. На рівні відчуттів вона створює спокій і затишок, і на цьому рівні і хочеться залишитись.

Відразу почну з того, що сігурів я ніколи не слухав і більш того свідомо уникав. Тому моя асоціація з гуртом це паб “O’Brien’s” в Києві, де ми могли іноді позалипати на АПЛ. Звичайно гурт там з колонок не грав. Натомість мій приятель десь в році 2009 мені сів на вуха і просто цілий вечір розповідав, що це геніальна музика, Ісландія, видумана мова. Неймовірний експірієнс, який не можна пропускати. Я вирішив повернутися додому і звичайно перевірити чи все так. Знайшов у вк якісь пісні і сильно завалив від того як мені це здалося нудотним і неможливим для мого сприйняття. Буквально поклацав пару пісень, перемотав і виришів, що дуже не моє. Зараз я звичайно змінив своє ставлення. Це гарна музика і після Svefn-g-englar я подумав, що це зараз буде просто щось неймовірне. Але далі вже жодна пісня так не вразила. І хоч більшості вдалося тримати мою увагу, то деякі все-таки починали заходити на територію в фонового приколу. Я навіть не знаю з якої позиції це критикувати ще, скоріше просто не вразило/зачепило. Щось поганого про цю музику сказати мені важко. В мене теж вона чогось асоціюється з морем та теплим вечором біля води. Пісні: Svefn-g-englar

Зізнаюся: цей альбом мене зламав. Я не уявляю жодних гейзерів чи льодовиків, коли його чую, а радше переношуся в свої перші курси, коли серед артсі кідс круто було носити шапочки з китицями, дивитися Гондрі й мріяти про Ісландію. Десь тоді закінчилися мої спроби полюбити Sigur Rós, які розпочалися з читанням музичної критики в школі. І якщо в свої вісімнадцять я могла зайти в такий альбом "за компанію" з однокурсницями, зараз навіть секонд-хенд-магія лишається недоступною. У Ágætis byrjun мені подобаються деякі фактури й навіть дуже дуже крихітні мелодійні відрізки, але його вочевидь неможливо не сприймати як великий шматок ісландського льоду, і є щось безкінечно дратуюче в цій навʼязаній звуковій монолітності. Для мене це не альбом-місце, а альбом-процес: книжка для дитячого розвитку, в якій не можна виходити за контур, підкреслено "вирішені" гармонійні переходи, добрий несмішний жарт, який має розрядити обстановку, але робить тільки гірше.