Clogs — Stick Music

Цікаво, що музиканти з гурту The National встигли пограти, створити, надихнути, записати музику з дуже різноманітною кількістю артистів - від Тейлор Свіфт і фліт фоксес до власне Clogs, колективу де один з братів Деснерів повністю віддався сучасній класичній музиці у всій її атональній красі. Хоча направду сказати, я не дуже люблю сучасну класичну музику, мені постійно здається що вона хоча мені зробити неприємно, а нашо мені це? Тут звісно не завжди так, насправді клогс трохи дають пост-року, трохи фолку десь і воно доволі цікаво все ж. Але вистачає і дисонансів, які особливо нікуди не приводять, принаймні мене. 6.5

Що ж, я не розумію цієї музики і це мене дуже злить. Змушував себе послухати цей альбом декілька разів. Кожного разу з нервами вимикав. Після нагадування від Кирила тільки що дослухав. Більшість треків для мене звучить як набір якихось звуків. Мабуть "не бачу лісу, за деревами", якщо це можна сюди засосувати. Так само, як в Кирила, альбом асоціюється з філармонією або оперою.

*Ну, по-перше, цей альбом кричить 'Олена!', хотіла написати я, але коли заграла віолончель, то подумала, що Сейра теж могла загадати)* Дихання наче переносить в кімнату з музикантами, і насправді хочеться ще й бачити виконання, бо ця музика на перший погляд здається надто важкою для навушників. Її найкраще було слухати без відволікань, з телефоном у кишені, а очима примруженими від сонця, яке то ховалося, то виринало з-за крон дерев. Альбом міг би бути саундтреком до екранізації якоїсь казки, легенди або фентезійного фільму. Наче скрадаєшся, аби підглянути за якимось древнім ритуалом, який би не мала бачити, але потім тебе затягує вийти зі свого укриття й приєднатися, та ніхто й не дивується, а просто сприймає як належне. Дуже візуально-стимулюючий, постійно уявляються чіткі картини й сюжети. Дуже чути, що це музиканти з академічною освітою (і один з Десснерів з The National?!), і з цією академічністю треба було поборотися, але знову ж таки, якщо лагідно постійно повертати увагу до музики й не піддаватися monkey mind, то здивуєшся, наскільки вона може захопити. Ритміка нагадала роботи Ольги Генди, які в нас в галереї зараз є.

Тут би теж пасував якийсь плейс-психодел минулих років але ні. З цим релізом я чітко відчула звʼязок з фільмом… американський психопат. Під кожен трек я бачила окрему сцену з цього фільма. Мені важко пояснити чому. Це особливості мого мозку. Наприклад, мені хочеться вбивати коли я чую класичну музику 😂 так і тут Десь він думає, десь відбувається трансформація, десь страх, десь вбивство. Музично це все зовсім не моє, як і попередній реліз. Я таку музику не розумію, вона виїдає мені мозок. А в останньому треку оце дихання мене аж вибісило. Я дуже погано реагую на такі звуки, ненавиджу шепіт і оце коли у вухо дихають. Хоча після lady go непогана, приємний вокал і текст.

Я дивлячись на обкладинку чогось подумав, що зараз буде якесь інді з нульових. Але натомість я неочікувано для себе отримав досвід сучасної академічної музики. Таку музику я практично не слухаю і цей альбом мене не спонукав мене захотіти її послухати більше. В мене якогось хейту немає, але мені не сподобалася жодна композиція, окрім хіба що частково останньої. Дуже багато дисонансів, які створювали для мене якусь напів кріпову атмосферу, яку я не люблю в будь-якій музиці. Асоціація з альбомом як я борюся зі сном на якомусь сильно артхауз фільмі в кінотеатрі «Київ» і мене витягує зі сну якийсь стрьомний звук. Цей альбом міг би бути саундтреком до такого фільму.

Я з відносно релігійної римокатолицької родини і кожного недільного ранку мене будили щоб піти в костел. Дійство досить нудне, але після служби ми ходили в мою улюблену, але вже закриту піцерію, де до піци давали кетчуп і майонез. Під час кожної служби було все таки кілька цікавих для мене моментів: причищання тілом господнім (давали печенюшку всім хто недавно сповідався), показ знаку миру (тиснеш руку всім хто стоїть поруч) і збір на ремонт даху (дід давав 10 грн щоб покласти в тарілку). Зараз ходжу на Богослужіння раз на Пасху, але подобається костельний вайб

для мене це дуже літня музика, з теплими ранками та ще вологими (скрипками, які більше схожі на альт звуками) тривалими та розлогими музичними ідеями у піснях. це мені нагадує пиття теплого компоту та збирання з татом рідкого меду. весь цей золотистий колір дуже гарно передається в плаваючій гітарі.

Колись в минулому житті їхати тусити в Німеччину з друзями. І там орендували квартиру, яка знаходилась в закритому крилі псих лікарні, частина з якої все ще функціонувала. Там був дуже гарний двір і дуже незвичний дизайн (як для квартири). Я був у захваті від того місця. Але щось наламалось у власників і вони відмінили бронь. Думаю, в тому місця ця музика була б доречна. Але якось прив'язати її до життя і знайти спосіб слухати - дуже важко.

мені вцілому подобається музика, але суть цього альбома, як мені здається, в дослідженні фізики струни і різних способів діставання з неї звуків після такого інтро, можна було б подумати що це щось геть експериментальне, але stick music лежить, на мою думку, десь між построком і мінімалістичною класикою звучить як людина яка втомилась грати те, що їй скажуть(Падма Ньюсом що грає тут на струнних смичкових усяких і вцілому є головним музикантом проекту, дуже довго був класичним концертним виконавцем) і, абзорбуючи цей досвід, вирішив пограти щось інше з гітаристом The National. певно класична освіта не дала йому піти аж занадто далеко і мікс скоріше згладжує, ніж проявляє екперименти, я б сказав що альбом доволі консервативний при тому, що він намагається зробити напевно мені би хотілось ще менше построка трохи є дойоб до гармоній, вони дещо водянисті якщо уважно вслуховуватись, то стає дуже цікаво, якщо не дуже уважно - звучить як построк а построк я чомусь геть розлюбив. впорядковувати це рев‘ю не буду, хай буде як музика Clogs

Альбом Stick Music справді закривав дві з трьох можливих тем для цієї рулетки: "музика, що звучить як місце" та "страшно переслуховувати". Не слухала його багато років, але "альбом-місце" уявляла радше не як щось, повʼязане з памʼяттю про реально існуючі місця, а щось космогонічне, таке, що своїм звучанням конструює великий уявний ландшафт, і Stick Music памʼятався мені саме таким. Не можу сказати, що на сьогодні погоджуюся з усіма рішеннями тут, перший трек взагалі без жартів налякав — щойно зізнавалася в нелюбові до Sigur Rós, а тут на тобі построк, але згодом пригадала, чим Clogs мене колись причарували, а саме — ретельним, впритул, вивченням тембрів акустичних інструментів за допомогою не завжди очевидних маніпуляцій. Інструменти тут такі, що ми звикли повʼязувати з академічною музикою, але підхід (принаймні в теорії) набагато більш демократичний і навіть, як на мене, "роковий". Думаю, цей альбом важливий ще й як передвісник мого інтересу до неокласичної музики зараз і в дечому передвіщує її сьогоднішній розвиток. Фізичність альбому, його переповненість гулом і вібрацією завжди нагадувала мені сонячні ліси десь у горах, тихі й нерухомі, такі, що існують незалежно від того, чи дістає до них людський погляд. Оцінку не ставлю, бо загадала сама, але вона достатньо висока.