Aliya Ultan — Live

Я нічого не розумію і мені неприємно. Я думав, що нічого не зрозумів з альбому Clogs, але цей альбом показав мені, як буває. Асоціація з підвалом чи лікарнею провінційного міста вночі.

Колись гуляв в підвалі закинутого торгівельного центра в минулому в Полтаві. І було страшнувато. Цей альбом навіює саме такі місця. А в іншому це щось зовсім не музичне. Експресія артиста, яку треба слухати через самонакрут. В Філадельфії була класна серія про мистецтво, де Френк переконав власницю арт галереії, що пилосос посеред кімнати це найкращий витвір мистецтва, бо він як і люди має одну головну функцію - втягувати в себе повітря.

Альбом який важко сприймати як музику в стандартному розумінні цього слова. Скоріше це якийсь звуковий імпровізаційний перформанс, більша частина якого являє собою різні переважно неприємні звуки видобуті з віолончелі. Інколи виконавиця все ж додає трохи мелодії і тоді цей контраст працює цікавіше, як наприклад наприкінці Zagreb iii. Такий авангард теж має місце звісно, але треба сказати що альбом затягнутий і явно можна було б зробити його вдвічі меншим, враховуючи що розвитку в композиціях майже нема і всі вони схожі між собою. Власне в цьому моя головна претензія, а не в тому що це звучить атонально чи безструктурно. Щодо місця, то я уявляю якийсь музей сучасного мистецтва і живий нойз супровід певної виставки.

а мені сподобалось ось такий от я артовий і авангардний мені дуже подобається сама звукова фактура віолончелі і цікаво її слухати я обчитався ваших відгуків і боявся що там буде прямо щось неприємне, але мені цілком заходить, така фонова нервова музика під приходи(?) балістики як і от чутно тут на лівому березі 10 жовтня о 14.02 я б навіть не сказав що затягнуто, мені було б затягнуто, якби було більш неприємно, а так слухається добре люблю дивитись на музику в різних проекціях, і якщо відмовитись від пісенного сприйняття, мелодійного сприйняття і піти в щось таке, низькорівневе, текстурне, то ця музика гарно працює. подобається кількість усіляких супутних звуків від смичка

Глибокі сутінки Скрип дверей у старому маєтку Нав'язливе відчуття провини Крик, який переростає в хрип Коли вперше ввімкнула цей альбом, то подумала, що він дуже пасує під цю моторошну пору осені і пору дня, коли я слухала (власне, глибокі сутінки), і найкраще вона саме тоді й сприймалася. Щось є в тембрі віолончелі, що мене захоплює, і попри те, що тут видобувається багато нетипових малоприємних звуків, це працює, коли вони створюють необхідну напругу, щоб потім вивільнитися в плавніших, ритмічніших рухах. Все ж у кінці Загреба вже зринають думки 'ну скільки там ще до кінця?', і мушу сказати, що дослуховувала вдруге я вже на характері. Відкриває очі на весь спектр звуків, які може видавати віолончель (я щиро здивуюся, якщо можна ІЩЕ якось по-іншому зіграти на ній). Цікаво, що в одному сезоні маємо разом з цією експериментаторкою ще Clogs, бо, як на мене, альбом можна вважати продовженням дослідження звучання струнних, але на кілька рівнів сміливішим, і звучить справді в першу чергу як процес дослідження, а не музика. Це був точно цікавий досвід, але й досвід дратування, в сенсі, що часто тобі наче дають надію, що воно все кудись веде, але ця надія постійно обривається (ну, окрім zagreb iii). Ще цікаво було б почитати про асоціації з містами, якби ви десь на щось натрапляли, або будь-що про цей альбом. Наскільки розумію, музикантка багато подорожувала, але звучить наче записано за раз в одному місці, тобто, можливо, це про спогади міст, в яких побувала? Дуже суперечливі враження, 5.5/10