At the Drive-In — Relationship of Command

Альбом виявився таким самим яскравим та надзвичайним, яким здавався мені в 2008 році, коли я вперше його почув. Але попри те, що тут багато пісень, які мене чіпляють та пронизують емоціями до самих нутрощів – мені він так само важко йде, я дуже швидко від нього втомлююсь, він занадто енергійний для мене 💔

Цей альбом доволі довго був для мене дуже важливим, я чітко памʼятаю якийсь умовно 2007й рік і як я в потязі слухаю one armed scissor на своєму мр3 плеєрі transcend. Що мене завжди дивувало в цьому релізі так це те, що тут нема прохідних пісень взагалі. Таке буває нечасто. Так само як і Андрій, я закрив певний гештальт і побачив їх наживо у 2016му, але грали тоді вони дуже так собі та й Седрік співав жахливо. Але було цікаво як relationship сприймається зараз і я мушу сказати що постарішав він для мене дуже добре. Супер сонграйтінг, вокальні партії просто ідеал. Тексти можливо й набір слів (знов-таки як це часто буває у Седріка), але це те щоб мінус. Іггі Поп добре залетів на фіти, завжди мені подобалось це кіднепперське кріпове інтро. Коротше 9 ставлю. Можливо прям тих емоцій вже не викликає, але все ще один з улюблених альбомів.

Отже, at the drive in - relationship of command Ладно, не на хейті Але я шось прям з самого початку невзлюбила езді і зараз коли переслухала цей альбом ще раз впевнилася, що це не моя музика. Багато хто називає їх емо - для мене вони ними не є) для мене вони занадто якісь ламані і складні і істеричні місцями Трошки маю асоціацію з fall of Troy більше ніж з емо гуртами На цьому альбомі звісно присутня ХІТЯРА (one armed scissor), яка в моменти моєї емо юності звучала звідусіль (памʼятаєте були кліпи і після кліпу вставляли якусь нарізку типу і часто ця пісня там була саундтреком), але всеодно не моє. я ставлю 6 істерик з 10 тільки тому, що мені на цьому альбомі подобається пісня invalid litter dept. + музично це класний гурт, просто не моє

Еталоний для цієї рулетки, Relationship... звучить як третій альбом, якому вдалося зберегти сирість та енергію першого, але навести фокус, загострити кути й позбавитися двозначностей, принаймні в музичній частині. Окреме задоволення — продакшен: яскравість гітар і якась суцільна перенасиченість немов відсилають до фоток ATDI у журналі Rolling Stone, з неправдоподібно сатурованим синім кольором неба на їхніми головами. Десь з часів читання російського Rolling Stone цей гурт для мене перебуває в паралельній реальності, куди цього разу приємно було зазирнути, як у капсулу часу, але шансів на емоційний зв'язок лишилося ще менше. Я більше вдома почуваюся на построк стороні постхардкора, тому напевно Invalid Litter Dept. вважаю найкращою піснею тут. Загалом лірика як була, так і залишається для мене аж занадто сюреалістичною й неконкретною, і хоча тут емоція завдяки композиційній і продюсерській вигадливості сягає вух і душ попри слова, слова мені аж занадто важливі. Також мене ніхто не питав, але я би скоротила альбом на фінальний трек.

Цей альбом я послухала ще після Vaya того першого сезону рулетки, а оце сьогодні повернулася і не могла згадати, що я відчувала до нього. Якось не пішов, недослухала, спробула переслухати от зараз ввечері, і, певно, все, що зрозуміла - це те, що в моменті музика класна, от важко до чогось причепитися, але моєму мозку не запам'ятовується, наче потрібно кожен раз заново розслуховувати. А я люблю повертатися до альбомів, як до старих друзів, хоч знаходити щось нове в них завжди цікаво. От нагадала собі Vaya, і там така ж історія. І до речі, B-side тут теж кращий, як я писала і в попередньому відгуку. З пісень особливо сподобалась Quarantined.

На мій смак це найкращий альбом гурту. Після першої рулетки і прослуховування Vaya я пішов слухати всю дискографію і саме з Relationship of Command сподобалось найбільше пісень. Та і весь альбом звучить класно, цілісно, цікаво. Мені не дуже подобається Arcarsenal, з якої починається альбом. Вона якась занадто ломана. А от далі починається хітпарад з 3х головних хітів альбому. Після цього все якось йде з перемінним успіхом, бо до крутих пісень домішуються може не філери, але доволі прохідні пісні, з інтро на дві хвилини у деяких. Тому темп на мої відчуття доволі таки просідає і з'являється бажання просто включити заново і послухати заново топ треки.

За що я щиро люблю цей альбом – колосальний рівень енергії. Вона просто несеться, що у вокальній подачі, що в гітарах та ритм-секції. В цьому плані Arcarsenal ідеальний оупенер. І насправді це є практично по всьому альбому, навіть у відносно спокійних піснях де-не-де цей вибух енергії відбувається. Я точно не здатний оцінити гітарну роботу за її складністю чи якимось технічним показником, але те що їм вдалось написати такі кетчі та яскраві партії – моя повага. Наступний момент – вокали. Емоційно, дуже цікавий тембр, знову ж таки динаміка просто неймовірна. Кількість топових хуків, розкиданих по альбому теж на якомусь нереальному рівні. Є пісні, які мають просто ок куплети, як в Enfiliade, але приспів – люкс. У альбому немає слабких місць, є хіти, є суперхіт. Є такі відрізки на альбомі, наприклад, з першої пісні до Sleepwalk Capsules, що аж дух захоплює. Я прям досі розйобуюсь кожен раз, коли його слухаю. Це ж видатне рішення поставити Sleepwalk Capsules з таким супер динамічним стартом пісні в треклісті після головного бенгеру. Якщо намагатися знайти якісь прям недоліки в альбому, то тексти для мене завжди трохи були мамбо-джамбо. Я ніколи не намагався сісти і їх дуже предметно розбирати, можливо там є якась мудрість і глибока ідея. Але якщо чесно, ніколи мені це не заважало. Також є буквально пара пісень в другій половині альбому, які мені здаються трохи слабшими за інші, але язик не повернеться назвати їх філерами. Просто в порівнянні з піковими моментами видаються слабшими. Наприклад, як Non-Zero Possibility. Розумію ідею закрити альбом нею в оригінальному сетлісті, але переконаний, що Catacombs з цим завдання справляється набагато краще. Довелось колись потрапити на їх сет на музичному фесті. Це звичайно вже було після реюніону. Сет був досить короткий, але половину альбому вони зіграли. На жаль, Седрік вже не міг співати так яскраво наживо, але все одно було кайфово погорланити топові пісні. Я не дуже розумію Mars Volta, для мене вони занадто. Тому трохи шкода, що гурт розпався на своєму творчому піку, але вже як є. Цей альбом я дуже довго розглядав, щоб загадати, адже він, як на мене, досить чудово підкреслює ідею теми, де ми дивимось на щось що іноді відбувається з гуртами на межі третього альбому. Камбек, хоч і був досить непоганим, але все одно суттєво недотягував до оригінального забігу гурту. Мені здається, що це об'єктивно хороший альбом, + до того ж є ностальгійні відчуття, що завжди гарантує задоволення від прослуховування. Пісні: Arcarsenal, Pattern Against User, One Armed Scissor, Sleepwalk Capsules