No Motiv — And The Sadness Prevails

Мені подобається цей альбом за те, що з одного боку він дуже цілісний, але якщо придивлятись до деталей, то має дуже різні пісні, які можливо навіть причислити до різних жанрів. В першу чергу це заслуга вокалу Джеремі - чистий, потужний і прямолінійний. І що б він не співав, я його легко впізнаю. Сам альбом дещо вилизаний і тому мені мабуть ще більше подобається слухати їх живі виступи, де вони ще сильніше граються темпами і ще емоційніше співають. Цікаво як зараз ми вішаємо теги емо (і я в тому числі), хочу гурт раніше не позиціонувався, і не сприймався як емо зовсім. Вони були частиною однієї з каліфорнійських хардкор панк тусовок і "офіційно" це мелодійний хардкор панк. Проте добре видно, що тягнуло їх не те щоб до коріння жанру. Я вперше почув їх не так давно, можливо років 10 тому, і з перших пісень "закохався" у гурт. Все почалось з So What, який з іншим вокалом вписався до якогось крішнакор юс крю, але далі розсмакував і все інше. Тут мабуть немає ніяких гарних пояснень, бо просто ця музика максимально резонує зі мною, і з тим, що я люблю в музиці. І часто це простота форми з висотою виконання і емоційним напором.

Завжди було цікаво, що у нас з Вовою(так, писати так після того як загадувальник вже відомий це дещо чітерство, але я все одно з певних нот це зрозумів, ще коли слухав "вчасно", чесне-пречесне) є спільна зацікавленість в багатьох музичних жанрах, але до більшості з них ми маємо дещо різні підходи Я свого часу відфільтрував дуже дуже багато такої музики, але про цей гурт чую вперше Багато ностальгії відчув до жанру вцілому, але це ностальгія переслухати трошки інші гурти, прямо от слухаю і хочеться переслухати все на світі, від Дег Несті до Летермана, від Амулета до Braid, від раннього офспрінга до аж якихось hotelier... але це переважно всі емоції які отримую від цього альбома про цей пальбом конкретно мало що маю сказати, певно подібна емоція до we lost the sea, лиш подобається на 1 бал більше дякую за нагадування про весь цей пласт

Ніколи не чув про гурт. Приємний альбом у сторону емо-поп-панку. Приємно слухати як на фоні, так і звертати на нього увагу. Співає вокаліст гарно. Мені колись досить сильно подобалася подібна музика, та й зараз я альбом декілька разів прогнав із задоволенням. Проте йому дуже сильно не вистачає хітів. З натяжкою можна назвати хітовим хук у The Waiting Hurt. Хороша також пісня So What, трохи вибивається із загального треклісту за настроєм та динамікою, але може через це й працює. Можу собі спокійно уявити, що якби мені цей альбом потрапив на якійсь mp3-збірці з CD-точки на ринку в Нікополі, то я б прямо заслухав його. Перші два альбоми, я так розумію, видавалися на маленькому локальному лейблі, а цей мав стати проривом. Мабуть, ним він усе-таки не став, але достойний альбом записати вдалося. Пісні: Tribute, So What

Симпатичний музон, який нагадав мені про епоху кінця нульових - початку двухтисячних, коли різні західні маловідомі панк-рок гурти почали кататися до нас із гастролями 🥲 Музично тут така собі солянка: і якесь а-ля емо, і типу хардкор, місцями взагалі якийсь блінк-182. Але мені тут не вистачило хітових пісень, місцями було трошки нуднувато.

Маю проблему напряму повʼязану зі вчорашнім зізнанням у відсутності мазафаки в моєму дитинстві: я за рідкісними виключеннями не сприймаю панк-рок після 80-х. Імовірно, шкільні травми. Хороша новина в тому, що No Motiv я не сприймаю радше нейтрально, ніж радикально. Тут, наскільки я розумію, важливий контекст виходу альбому на лейблі Vagrant: гурт з маленького містечка made, і все таке, тож якийсь провінційний шарм у альбомі дійсно є (знавчині та знатоки, можете виправляти й уточнювати, я тут повна неофітка). Емо-мелодіка не захоплює, але й не дратує — деякі пісні (Solemn, Tribute) я навіть трошки виокремлюю завдяки їй. Іронія в тому, що емоційного звʼязку з піснями я не можу знайти взагалі, й особистісність текстів тут робить скоріш гірше. Це особистісність бутербродів у чужому ланч боксі; мій сум смакує інакше.

Спочатку такий стандартний емо-поп-панк, що по музиці, що по текстах, але десь всерединці стає трохи цікавіше, принаймні музично, хітовіше (Empty🤌). Та не можу сказати, що мене цей альбом якось зачепив чи що буду переслуховувати. Можу тільки поностальгувати, як ходила зі своїми емо-колегами по магазинах вансів у дуже далекі ворк&тревел дні.

Скажу чесно - не шарив цей гурт. Альбом мені сподобався, треба дискографію послухати мабуть буде. Сумні тексти, явно є ЕМО складова в музиці, проте місцями (як у So What) вони наближаються до хардкору. Загалом мені здається що в такій музиці повинен бути гарний вокал інакше воно не працює. No Motiv з цим проблем не мають, вокаліст хороший, гармонії вокальні може й трохи дефолтні, але приємні. Коротше нема що додати особливо, гарне відкриття, залишу в себе в бібліотеці альбом. 7.5 пс: здалось що певні гурти одеської сцени явно надихались No Motiv.