Lounge Lizards — Voice of Chunk

Після Марвіна Понтіака в рулетці я в спотіку додав собі якісь альбоми Лурі. Потім ще був профайл на бендкемпі з якого я додав якісь саундтреки. Як це у мене часто буває, ці альбоми загубилися серед ще десятків інших доданих. З них всіх я повністю послухав лише Voice of Chunk, якому поставив 4 зірочки на RYM і зберіг в один з плейлістів, який я ніколи не вмикав, дві версії Bob the Bob. Я не дуже розуміюся в тому, як джаз розвивався як жанр десь після заходу Девіса в ф’южн. Тому мені складно оцінити місце цього альбому і тим паче його авангардність. Особисто для мене, як для авангардної музики, він звучить дуже привітно для слухача. І, мабуть, я б на цю музику цей тег не повісив. Хоча друга половина альбому трохи змушує про це подумати, особливо Sharks. В цей раз при більш уважному прослуховуванні, окрім Бобів (які звичайно досі є одними із найкращих композицій на альбомі і такими, що можна назвати навіть хітами в межах цієї музики), я звернув увагу на те, що тут місцями несеться просто роооооооооооооооооооок м’юзік. Особливо це відчувається в груві однойменної пісні. Окремо ще хочу виділити ударні та перкусію в ній - гуляв ввечері з собакою і поспіль крутив цю композицію, бо якось сильно підзалип на ці виконання. А в A Paper Bag and the Sun там вже майже пост-хк гітара в окремих шматках. Взагалі, на альбомі, окрім духової секції, яка тут дуже яскрава, цікаво спостерігати за всіма інструментами. І як це часто буває на джазових записах, тут знаходиться простір, щоб всім проявити себе. Тут багато вже говорили про Tarantella та Hanging. Мені в них сильний вайб кабаре чи якоїсь салонної музики. Я не пам’ятаю, який був саундтрек в мультсеріалі Оггі і Кукарачі, але Tarantella, мені здається, могла б бути ідеальним супровідом для нього. В мене, як ви вже можливо знаєте є слабкість до веселої музики, тому мені дуже подобається) Travel - дуже гарний останній номер, трохи сумніший за весь альбом і цим виділяється. Оскільки це вже другий альбом Лурі в рулетці, то це точно знак, що треба все-таки глибше познайомитися з доробком. Бо поки два альбоми і два дуже гарні (хоч і Марвін мені все-таки більше вразив, саме з нагоди переслухав). Піду змінювати оцінку на RYM. Композиції: Bob the Bob, Voice of Chunk, Tarantella, Travel Оцінка: 8.8.

Альбом Voice of Chunk на момент його виходу можна було замовити за номером у телерекламі й приходив він лише поштою — цей курйозний факт здався мені ультралогічним: бандероль у якості суперобкладинки пасувала би як завершальне дизайнове рішення, а загадкові адресанти на тому кінці цілком могли б перебувати в іншому часі. Лізарди дійсно ніби намагаються грати бібоп золотої ери, й в них нарочито кумедно "не виходить", але еквілібристика цих "невдач" сягає захмарного рівня. У порівнянні з попередніми альбомами Voice of Chunk чудово збалансований і напевно найбільш хуковий, саксофон тут нарешті відвоював собі основне місце, але решта інструментів створюють тонкі й детальні звукові простори, такі собі коробки для вигадливих мелодій Лурі. Мелодії не обійшло загалом типове для 80х натхнення "етнікою", але це один з альбомів порахованих на пальцях однієї руки, якому воно ажніяк не завадило. Я входжу до достатньо великого відсотку аудиторії гурту, який страшенно хейтить Tarantell'у і за неї мусить щось зняти, але більше ніж 0,1 зняти не виходить. Альбом клас.

Не шарю в такій музиці, але мені сподобалось. Дуже приємно слухати на фоні. Bob the bob супер топ альбому. Є пісні прохіднячки, є цікаві. Вгазалі у мене таке ставлення до цієї музики, що треба слухати наживо, бо в записі втрачається багато кайфу.

Дуже абстрактно та імпровізаційно для мене (або я занадто норміз для такого) 🖤

Вирішив трохи освіжити для себе персону Джона Лурі - звичайно дуже вражає його артистичний шлях, звучить як феноменально цікава людина. Для прихильників це певно звучить смішно, але що ж я зроблю. Музично альбом теж подобається, дуже доступно і зрозуміло звучить, що для чогось, що тегається авант-джазом - дуже великий комплімент. Подобаєтсья і музична складова, і емоція, і весь оцей DIY дух, що оточував розповсюдження альбому. Мені важкувато досі спілкуватись про "цей" жанр, але альбом дуже сподобався, крім джазу, який саме такий, як мені подобається - в ньому багато рока в гармоніях і якогось ледь не емо, при цьому все це звучить і інтелектуально, і геть не душно. До того ж тут нема "важкості" і якихось edgy штук, які в авант джазі мені чомусь важко заходять, хто б міг подумати дякую незнайомцю 8/10

Слухала до цього тільки перший альбом в межах марафону пост-панку, коли читала Rip It Up, і він здався не надто цікавим, більш 'фоновим приколом'. Тут спершу враження не були надто інакшими, але розслухавши, зрозуміла, що це динамічний альбом, доволі дружній до слухача (чого не очікуєш від ноу вейву), і який цікаво слухати не фоном. [заувага собі: переслухати перший альбом] Voice of Chunk хітяра, Tarantella могла би бути саундтреком до німого фільму, ще сподобались Uncle Jerry і Bob треки. От вони наче заперечували джаз, але слухається це все все ж як джаз, і навіть омаж на класику жанру (The Hanging) наче це підтверджує. Повторювані мелодії відсилають до мінімалізму, і з точки зору структур, можливо тут і менше джазу, але знову ж таки, я не шарю, це лише мої відчуття-асоціації джаз➡️дрейф, мінімалізм➡️коливання навколо якоря. [заувага собі: треба якось розібратися з тими всіма течіями джазу] Особливо хочеться відмітити, як майстерно зіграно на духових, які делікатні інтонації, що кожен раз захоплююсь, особливо на Тарантеллі. Ну і звук, особливо в порівнянні з дебютником. Альбом з кожним разом тільки кращає, дякую Кирилу за нагоду послухати те, що було в списку, ще в мене там Painting With John, певно, ним і продовжу.